ВИЗНАЧЕННЯ ТА ОБЧИСЛЕННЯ СТРОКІВ
Глава 18
Статтею 251 ЦК України визначено, що Строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
2. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
3. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
За своїм змістом, сплив строку відноситься до категорії юридичних фактів. Необхідно відзначити, що норми, які регулюють питання строків за ЦПК відносяться до норм матеріального права.
В залежності від того, ким встановлюються ті чи інші строки, у матеріальному праві прийнято розрізняти наступні види строків: а) законні (законодавчі) строки, тобто такі, що визначені законодавцем у відповідних нормах права, а також у актах цивільного законодавства України; б) Договірні строки, які встановлюються сторонами (стороною) у відповідних правочинах; в) строки, призначені судом або іншим органом, уповноваженим розглядати цивільні спори; г) строки позовної давності.
Характерною рисою строків, визначених законом або актами цивільного законодавства, є неможливість їх зміни за волевиявленням учасника або учасників цивільних відносин, за винятком випадків, безпосередньо визначених законом або відповідним актом цивільного законодавства. Так, у відповідності до норм ст. 259 цього Кодексу, строк позовної давності може бути подовжений за домовленістю сторін у договорі (ч. 1 ст. 259 ЦКУ), однак норма ч. 2 ст. 259 ЦКУ одночасно забороняє скорочення цього строку. Другою рисою, характерною для строків, визначених законом або актом цивільного законодавства, є обов'язковість застосування і дотримання цих строків як всіма учасниками цивільних відносин, так і судами та/або іншими органами, вповноваженими розглядати цивільні спори.
Договірні строки встановлюються за домовленістю сторін у відповідному правочині. Метою встановлення договірних строків є визначення сторонами за договором певного періоду у часі, у який мають бути виконані конкретні зобов'язання, визначені договором. Такі строки можуть бути змінені, скорочені або подовжені за домовленістю сторін.
Слив строку породжує певні юридичні факти, з настанням яких закон (акти цивільного законодавства) пов'язує певні юридичні наслідки. В цьому сенсі прийнято розрізняти наступні види строків: А) Строки, які визначають час (період у часі) для виконання обов'язків і здійснення прав. Прикладом такого строку є строк виконання підрядником певних робіт, визначений договором, та строк реалізації останнім його прав, як підрядника, встановлених договором і актами цивільного законодавства. Б) Строки, що визначають час існування самого суб'єктивного права або обов'язку. У цивілістиці такі строки прийнято іменувати припиняючими (рос. пресекательными"). Наслідком закінчення (спливу) припиняючого строку є припинення певного права або обов'язку. Прикладом такого строку є строк у шість місяців, встановлений ч. 1 ст. 1270 ЦК для прийняття спадщини. У випадку, якщо особа, яка має право на спадщину, не подала заяву про прийняття спадщини, протягом згаданого строку, вважається що ця особа не приймала спадщини (ч. 1 ст. 1271 ЦК). В) Гарантійні строки, тобто строки, протягом яких покупець або замовник, у випадку виявлення недоліків у придбаній або виготовленій для нього речі, має право вимагати усунення дефектів, заміни речі, або її повернення та витребування сплачених раніше грошових коштів, без звернення до суду. Закінчення гарантійного строку позбавляє покупця або замовника згаданого вище права (ст. 676, 680, 860 ЦК). Г) Строки позовної давності - строки, протягом яких особа має право звернутися до суду за захистом порушеного права. Пропуск строків позовної давності без поважних причин або інших причин, встановлених законом, є підставою для відмови у позові в зв'язку з пропуском згаданого строку.
У відповідності до ч. 2 ст. 251 ЦК законодавцем вводиться поняття терміну, як визначеного у часі моменту, з настанням якого пов'язана подія, яка має юридичне значення. Є ситуації, коли сторони у цивільних відносинах встановлюють (фіксують) конкретний час для вчинення певних дій. Прикладом такої фіксації є точний час та дата розкриття цінових пропозицій учасників тендера, згідно з Законом "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти", які заздалегідь визначаються замовником торгів. З огляду на відсутність деталізації у законі положень стосовно терміну як моменту у часі доцільно виходити з того, що виконання зобов'язань у певний час певної календарної дати, має здійснюватись у відповідності до офіційного часу, який діє у місці виконання зобов'язання, якщо інше не встановлене договором.
Стаття 252. Визначення строку та терміну
1. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.
2. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
Строки, які обчислюються роками, застосовуються у довгострокових договорах. Разом з тим, з метою уникнення неоднакового тлумачення договору, видається доцільним поєднання строку дії договору у роках, з одночасним визначенням дати, після настання якої дія договору закінчується. Наприклад: "Цей Договір укладається строком на п'ять років, тобто до.. (календарна дата) включно".
У ряді випадків можуть виникнути ускладнення у випадку визначення строків у місяцях, оскільки у кожному із місяців строку може бути різна кількість робочих днів.
Якщо визначення певного терміну календарною датою не викликає труднощів, то визначення події, яка має неминуче настати, може викликати певні складності. Узагальнюючою рисою такої ситуації є неможливість передбачення та точного встановлення при укладанні договору точної календарної дати, з якої починається відлік відповідного строку, визначеного договором. На практиці, до події, яка неминуче має настати, але дату її настання неможливо визначити при укладанні договору, може бути віднесено припинення дій обставин непереборної сили та її наслідків. До обставин, які можуть віднесені до категорії подій, які неминуче мають настати, належить, наприклад, відкриття автомобільних доріг на гірських перевалах після снігопаду. До таких подій може бути віднесено і дата початку навігаційного періоду, у разі здійснення перевезень річковим транспортом. Точний термін відправлення вантажу річковим транспортом у певних випадках не може бути визначений заздалегідь календарною датою, оскільки його встановлення залежить від дати скресання криги на річках після зимового періоду.
Стаття 253. Початок перебігу строку
1. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
1. Визначення початку строку має велике практичне значення, оскільки від цього залежить як правильність обчислення строку, так і встановлення факту закінчення строку, що обумовлює ті чи інші юридичні наслідки, які настають у зв'язку з закінченням строку.
Визначення початку перебігу строку шляхом посилання на певну подію може застосовуватись перш за все як засіб захисту інтересів однієї із сторін у договорі. Так, у випадку виконання підрядником певних робіт з матеріалів замовника початок перебігу строку на здійснення робіт у договорі підряду доцільно встановлювати саме з дати фактичного надання таких матеріалів, оскільки у цьому випадку затримка замовника не позначається на строках виконання робіт підрядником. У таких випадках посилання на певну подію виконує функцію відкладальної умови за договором.
Стаття 254. Закінчення строку
1. Строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку.
2. До строку, що визначений півроком або кварталом року, застосовуються правила про строки, які визначені місяцями. При цьому відлік кварталів ведеться з початку року.
3. Строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку. Строк, що визначений у півмісяця, дорівнює п'ятнадцяти дням. Якщо закінчення строку, визначеного місяцем, припадає на такий місяць, у якому немає відповідного числа, строк спливає в останній день цього місяця.
4. Строк, що визначений тижнями, спливає у відповідний день останнього тижня строку.
5. Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Як відомо, різні роки, та місяці можуть мати неоднакову кількість днів. Крім того, існують неробочі, вихідні та святкові дні. В зв'язку з цим законодавцем встановлено, що строк, який визначається роками, закінчується у відповідні місяць та число останнього року строку; місяцями - закінчується у відповідне число останнього місяця строку. Законодавець також встановив, що половина місяця складається з п'ятнадцяти днів.
У випадку відсутності у певному місяці дати, на яку припадає закінчення строку, визначеного роками або місяцями, вважається, що закінчення строку припадає на останній день такого місяця. Правила визначення строку, встановлені для місяців, застосовуються також щодо строків тривалістю у півроку та квартал. Відлік кварталів починається з початку року. Дія строку, що визначається тижнями, закінчується у відповідний день останнього тижня строку.
У випадку, якщо останній день строку припадає на офіційний вихідний, неробочий або святковий день, останнім днем строку вважається перший робочий день, якому передували вихідні, неробочі або святкові дні.
Стаття 255. Порядок вчинення дій в останній день строку
1. Якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку. У разі, якщо ця дія має бути вчинена в установі, то строк спливає тоді, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції.
2. Письмові заяви та повідомлення, здані до установи зв'язку до закінчення останнього дня строку, вважаються такими, що здані своєчасно.
Так, якщо певні дії мають бути вчинені в установі, то їх вчинення має бути підпорядковане внутрішньому розпорядку, який діє у вказаній установі. Викладене вище стосується перш за все банківських установ. Певною мірою це може стосуватись і державних нотаріальних контор, які ведуть спадкові справи, а також органів судової влади.
Законодавцем визначено альтернативний спосіб звернення із письмовими заявами та повідомленнями, які вважаються такими, що здані своєчасно, у випадку їх подання до установи зв'язку в останній день строку, тобто до 24 годин останнього дня строку. З огляду на викладене, юристу-практику доцільно знати адреси установ зв'язку, які приймають поштову кореспонденцію цілодобово.
Глава 19
ПОЗОВНА ДАВНІСТЬ
Стаття 256. Поняття позовної давності
1. Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Разом з тим, обмеження щодо строків звернення за судовим захистом певною мірою суперечать нормі ч. 1 ст. 55 Конституції України, яка не встановлює обмежень щодо строків звернення за судовим захистом. Отже, сплив строку позовної давності не обмежує права на звернення за судовим захистом, оскільки зі спливом строку припиняється не право особи на судовий захист, а лише можливість реалізації у примусовому порядку порушеного права.
Норми, що регулюють позовну давність, поширюються на всі цивільні правовідносини, що виникають в державі. Це загальне правило, з якого є свої виключення, прямо встановлені законами України.
Так стаття 268 ЦК вказує вимоги, на які позовна давність не поширюється:1) на вимогу, що випливає із порушення особистих немайнових прав, крім випадків, встановлених законом; 2) на вимогу вкладника до банку (фінансової установи) про видачу вкладу; 3) на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, крім випадків завдання такої шкоди внаслідок недоліків товару, що є рухомим майном, у тому числі таким, що є складовою частиною іншого рухомого чи нерухомого майна, включаючи електроенергію; 5) на вимогу страхувальника застрахованої особи) до страховика про здійснення страхової виплати (страхового відшкодування); 6) на вимогу центрального органу виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом, стосовно виконання зобов'язань, що випливають із Закону України "Про державний матеріальний резерв".
Законом можуть бути встановлені також інші вимоги, на які не поширюється позовна давність.
Стаття 257. Загальна позовна давність
1. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Ця стаття встановлює загальний строк позовної давності, крім ряду вимог, щодо яких законом встановлюються спеціальні строки позовної давності.
Стаття 258. Спеціальна позовна давність
1. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
2. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог:
1) про стягнення неустойки (штрафу, пені); 2) про спростування недостовірної інформації, поміщеної у засобах масової інформації. У цьому разі позовна давність обчислюється від дня поміщення цих відомостей у засобах масової інформації або від дня, коли особа довідалася чи могла довідатися про ці відомості; 3) про переведення на співвласника прав та обов'язків покупця у разі порушення переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності (стаття 362 цього Кодексу); 4) у зв'язку з недоліками проданого товару (стаття 681 цього Кодексу); 5) про розірвання договору дарування (стаття 728 цього Кодексу); 6) у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти (стаття 925 цього Кодексу); 7) про оскарження дій виконавця заповіту (стаття 1293 цього Кодексу).
Стаття 259. Зміна тривалості позовної давності
Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Збільшений строк позовної давності, визначений у договорі, відноситься до категорії істотних умов такого договору.
Позовна давність, встановлена законом, не може бути скорочена за домовленістю сторін. Оскільки скорочення цього строку за домовленістю сторін фактично обмежує відповідну особу у праві на судовий захист, порівняно з умовами, встановленими законом.
Позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. 2. Перебіг позовної давності за вимогами про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства, починається від дня припинення насильства. 3. Перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання. 4. У разі порушення цивільного права або інтересу неповнолітньої особи позовна давність починається від дня досягнення нею повноліття. 5. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку. 6. За регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання. 7. Винятки з правил, встановлених частинами першою та другою цієї статті, можуть бути встановлені законом.
Заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.
Ст. 263 ЦК. Перебіг позовної давності зупиняється: 1) якщо пред'явленню позову перешкоджала надзвичайна або невідворотна за даних умов подія (непереборна сила); 2) у разі відстрочення виконання зобов'язання (мораторій) на підставах, встановлених законом; 3) у разі зупинення дії закону або іншого нормативно-правового акта, який регулює відповідні відносини; 4) якщо позивач або відповідач перебуває у складі Збройних Сил України або в інших створених відповідно до закону військових формуваннях, що переведені на воєнний стан. Цей перелік є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає.2. У разі виникнення обставин, встановлених частиною першою цієї статті, перебіг позовної давності зупиняється на весь час існування цих обставин. 3. Від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.
Ст. 264 ЦК. Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. 2. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. 3. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Ст. 265 ЦК. Залишення позову без розгляду не зупиняє перебігу позовної давності. 2. Якщо суд залишив без розгляду позов, пред'явлений у кримінальному провадженні, час від дня пред'явлення позову до набрання законної сили судовим рішенням, яким позов було залишено без розгляду, не зараховується до позовної давності. Якщо частина строку, що залишилася, є меншою ніж шість місяців, вона подовжується до шести місяців.
Норма ст. 266 ЦК встановлює, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
Так, стосовно додаткових позовних вимог (стягнення неустойки та інші), які є похідними від основної вимоги, спливає одночасно із спливом строку позовної давності щодо основної вимоги. Таким чином, право на стягнення неустойки (штрафу, пені) припиняється разом з вимогою, якою забезпечене таке стягнення. Іншими словами, виходячи із згаданої вище норми, з урахуванням норми п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК, неустойка (штраф, пеня) підлягає стягненню у межах трирічного строку позовної давності за період фактичного невиконання зобов'язання, але не більше ніж за один рік.
Особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. 2. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. 3. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. 4. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
5. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Суддя Перевальського районного суду Г.В.Булгакова
_03_03.png)
