Метою законопроекту є створення законодавчих умов для ефективного виконання Україною міжнародних зобов’язань, взятих відповідно до Гаазької Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року, а також приведення у відповідність з положеннями інших міжнародних договорів України у сфері цивільного судочинства та міжнародного приватного права.
Проект акта складається з двох розділів.
Розділом І проекту Закону пропонується внести зміни до Цивільного процесуального кодексу України, які мають на меті забезпечити дотримання вимог статей 11, 12, 13, 14, 15 і 16 Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, у тому числі тих, які стосуються особливостей та строків розгляду справи про повернення протиправно вивезеної (переміщеної) та/або утримуваної дитини, яка не досягла шістнадцяти років, до постійного місця проживання в іноземній державі.
Зокрема, пропонується визначити, що такі справи розглядаються судом в порядку окремого провадження.
У зв’язку цим, запропоновано доповнити розділ IV новою главою 13, якою встановлюються особливості розгляду судом справ про повернення дитини, яка не досягла шістнадцяти років, на підставі Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей.
Глава 13 (статтями 2901 – 2907) встановлює правила підсудності, визначає зміст заяви та особливості розгляду справ про повернення дитини, яка не досягла шістнадцяти років, на підставі Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, перелік питань, які вирішує суд, підстави для відмови у поверненні дитини, а також строки розгляду справ судами першої та апеляційної інстанцій.
Крім того, пропонується внести зміни до статей 201 і 203 Кодексу, передбачивши обов’язок суду зупинити провадження у справах за позовами, які стосуються правовідносин між батьками (усиновлювачами), опікунами, піклувальниками і дитиною, у разі надходження до суду відомостей про початок розгляду справи стосовно повернення дитини на підставі Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей.
Змінами до статей 234 і 235 Кодексу пропонується включити справи про повернення дитини, яка не досягла шістнадцяти років, на підставі Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей до переліку справ, які розглядаються в окремому провадженні та окремі особливості порядку розгляду цієї нової категорії справ, з урахуванням їхньої специфіки.
Також пропонується у статті 367 Кодексу визначити, що у справах про повернення дитини відповідно до Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей суд допускає негайне виконання рішень.
Крім того, запропоновано удосконалити положення щодо порядку негайного виконання рішення суду про повернення дитини, а також вирішення питання про примусове проникнення до житла особи, у якої знаходиться дитина, щодо якої існує виконавчий документ про її повернення.
Запропоновані зміни дозволяють удосконалити порядок розгляду категорії справ про повернення дитини, яка не досягла шістнадцяти років, та відповідають вимогам Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей.
Враховуючи запропоновані зміни до Цивільного процесуального кодексу України пропонується внести зміни до Сімейного кодексу України в частині врегулювання ситуацій щодо повернення дитини та розмежування понять «відібрання дитини» та «повернення дитини».
З метою узгодження зі змінами, запропонованими до Сімейного кодексу в частині врегулювання ситуацій з відібранням та поверненням дитини, аналогічні зміни пропонується внести у Законі України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування».
Крім того, змінами до статті 11 Закону України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей» передбачається закріпити серед повноважень притулків для дітей обов’язок поміщення дитини, щодо якої відповідно до міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, прийнято рішення про повернення до держави постійного проживання.
Зміни до Закону України «Про виконавче провадження» мають на меті визначити порядок примусового виконання рішення суду про повернення дитини.
Так, статтю 77 Закону України «Про виконавче провадження» пропонується викласти у новій редакції, якою передбачити особливості виконання рішення про повернення дитини, зокрема, пропонується визначити, що виконання рішення суду про повернення дитини здійснюється за місцем фактичного проживання або перебування дитини, в тому числі у дитячому, навчальному або лікувальному закладі тощо. Також передбачається обов’язок державного виконавця, у разі неможливості участі стягувача у виконанні рішення про повернення дитини, звернутися з поданням до суду, який видав виконавчий документ, про влаштування дитини до дитячого чи лікувального закладу до приїзду стягувача з метою передачі йому дитини. Разом з тим, з метою забезпечення захисту інтересів дитини пропонується, щоб влаштування дитини до дитячого чи лікувального закладу обмежувалося одним місяцем, оскільки в інтересах стягувача якомога скоріше виконати рішення про повернення дитини.
Крім того проектом передбачається внести зміни до Закону України «Про виконавче провадження» стосовно спрощення процедури розшуку дитини при виконанні рішень про відібрання або повернення дитини, а також удосконалення порядку примусового виконання рішень про стягнення аліментів.
Законопроектом пропонується доповнити Цивільний процесуальний кодекс України, Господарський процесуальний кодекс України та Кодекс адміністративного судочинства України положеннями, які стосуються:
- порядку направлення судового рішення особам, які брали участь в судовому процесі, але не були присутні у судовому засіданні, і які мають місце проживання за кордоном, передбачивши, що їм рішення надсилаються шляхом направлення судового доручення;
- можливості вручення документів, викладених іноземною мовою, лише у разі, якщо особа погоджується їх отримати.
Також законопроектом пропонуються внести зміну до статті 398 Цивільного процесуального кодексу, якою виключити із сфери дії цієї норми випадки, коли визнання і виконання судових рішень відбувається за принципом взаємності, а також рішення іноземних та міжнародних арбітражів. Запропонована зміна дозволить судам України впорядковано вирішувати питання визнання та виконання рішень судів, у випадках, передбачених багатосторонніми і двосторонніми міжнародними договорами, що передбачають зобов’язання про визнання та виконання рішень іноземних судів і на міжнародно-правому рівні закріплюють механізм, який передбачає можливість подання таких клопотань з-за кордону заінтересованою особою через Центральні органи з виконання цих договорів (в Україні це – Міністерство юстиції). У таких випадках суд видає виконавчий лист, який надсилається для виконання і відповідно до статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» є підставою для відкриття державним виконавцем виконавчого провадження. У всіх інших випадках заінтересована особа самостійно звертається до суду із заявою про видачу виконавчого документа у порядку, встановленому законом.
Розділом ІІ проекту визначається, що датою набрання чинності цим Законом є день його опублікування.
_03_03.png)
